14. Липня 2023Красива, відома, демократична країна
Столи не повинні стояти в такому нудному порядку, вирішив добровільний помічник на п’ятничному сніданку в Будинку багатьох поколінь „AWOthek“ в південній частині Нюрнберга. Більшість гостей, які насолоджувались смаколиками у дружній атмосфері, були добре знайомі один з одним ще з попередніх зустрічей. Спочатку у двох гостей, які прийшли сьогодні до нас, не було апетиту: у Халіла, сімнадцятирічного школяра, і у Ахмада, стрункого, серйозного молодого чоловіка. Вони були дещо схвильовані, оскільки були готові розповісти про свою втечу з Сирії, про прибуття до Німеччини та про свої плани на майбутнє. Халіл був досить раптово відірваний від свого повсякденного життя в дитинстві, коли приїхав до Туреччини зі своїми батьками. Він зміг відвідувати школу в Сирії всього кілька років, а в Туреччині після одного навчального року школа знову закінчилася. Потім йому довелося допомагати батькам, які заробляли на життя кравецькою справою. Врешті-решт благодійна організація допомогла перевезти сім’ю до Німеччини. Тут Халіл пішов в ПТУ, все вивчив і наздогнав, і тепер хоче перейти в середню школу, закінчити її та продовжити освіту. Однак конкретних кар’єрних планів у нього поки немає. Після двох років, проведених у Німеччині, він вже чудово розмовляє німецькою. Можливо, саме тому йому доводиться вирішувати багато питань для своїх батьків, братів і сестер, повідомила Джулія Шандрі, яка не тільки координує п’ятничний сніданок, але і консультує біженців в „AWOthek“. Він неодноразово просив про допомогу для своїх братів і сестер, яку вони також отримували.
За словами однієї з учасниць п’ятничного сніданку, вона “дуже поважає“ те, наскільки він працьовитий і як підтримує всю свою сім’ю, і що вона не була такою зрілою в 17 років. Інший гість хотів знати, що Халіл думає про Німеччину. Що для нього означає «Німеччина в трьох словах»? «Красива» і «відома» країна — ось про що відразу подумав Халіл. Йому потрібно було подумати й про третій термін.
„Демократична“, — приєднався до нього Ахмад. Він розповів історію своєї втечі, яка фактично розпочалася за п’ять років до того, як він покинув рідну Сирію, оскільки з початком громадянської війни вся сім’я була змушена переховуватися. Врешті-решт він виїхав без своєї сім’ї, з невизначеним пунктом призначення, через Ліван до Туреччини, на човні до Греції і далі по Балканському маршруту. Він провів 21 день у дорозі пішки, переважно вночі, іноді переслідуваний поліцією, завжди голодний і замерзлий наскрізь. Його навіть посадили до в’язниці в Угорщині. Тоді було прийнято рішення, що він повинен відправитися в Німеччину. Він був настільки виснажений, що після прибуття в Нюрнберг йому довелося спочатку лягти в лікарню. І тепер йому потрібно зробити паузу під час розповіді, щоб згадати, йому знадобилося багато сил. Скільки це було кілометрів, нарешті запитала одна зі слухачок. „Я не знаю, я не хочу знати. Мої ноги знають це“, — так висловився Ахмад. На питання, Як виглядає його повсякденне життя в Нюрнберзі, він повідомив, що зараз є домогосподарем, а його дружина, якій також дозволили приїхати до Німеччини з дітьми, зараз навчається. Слухачкам, зокрема, було дуже приємно, що він так підтримує свою дружину, бо навіть у Німеччині це не завжди так. Вони одразу ж підтримали його в цьому. Просто сидіти вдома теж не для нього, він багато отримав і хотів би щось віддати, зараз він також готується на добровільного духівника.
Розмова між двома втікачами і старожилами була ще жвавою, коли більшість вже розійшлася. «Ми всі маємо свій багаж, але це не можна порівняти з тим, що пережили ці двоє та багато інших», — замислено сказав один учасник. „Нам слід краще до них прислухатись“.
Зображення: © Rawpixel.com/stock.adobe.com